Багато хто з нас помічав у квартирах старого планування («сталінках» або «хрущовках») невелике вікно, розташоване під самою стелею між кухнею та санвузлом. На перший погляд, це рішення здається дивним: навіщо вікно там, де давно є електрика? Проте поява цього елемента була продиктована цілком практичними міркуваннями.

​Основні причини появи внутрішніх вікон:

• ​Економія електроенергії та зручність На межі XIX та XX століть електричне освітлення було розкішшю, а гасові лампи чи свічки потребували часу для розпалювання. Маленьке вікно дозволяло сонячному світлу потрапляти з кухні у ванну кімнату. Цього було цілком достатньо, щоб вдень помити руки або вмитися, не витрачаючи ресурси на додаткове світло.
• ​Питання безпеки (Газові колонки) Згідно з однією з технічних версій, у будинках, обладнаних газовими колонками, таке вікно слугувало «запобіжником». У разі вибуху газу ударна хвиля мала вибити скло, тим самим зменшивши тиск на міжкімнатні перегородки та зберігши несучі стіни від руйнування.
• ​Вентиляція та боротьба з пліснявою У минулому витяжні системи працювали не так ефективно, як сучасні. Можливість відчинити віконце допомагала швидко провітрити приміщення, позбутися зайвої вологи та запобігти появі грибка на стінах.
• ​Екстрений доступ Вікно під стелею було своєрідним «чорним ходом». Якщо людині всередині ставало зле або дитина випадково зачинялася в санвузлі, через віконний отвір можна було потрапити в кімнату або принаймні побачити, що відбувається всередині.

​Цікавий факт із літератури

​Ці вікна з'явилися задовго до радянських стандартів забудови — вони були звичним явищем ще в дореволюційних будинках. Яскравий приклад можна знайти у творі Михайла Булгакова «Собаче серце», де Шариков спілкувався з професором Преображенським саме через таке віконце, перебуваючи в затопленій ванній кімнаті.

​Сьогодні під час ремонтів ці вікна часто закладають цеглою або зашивають гіпсокартоном, проте вони залишаються цікавим нагадуванням про те, як архітектура минулого адаптувалася до побутових потреб того часу.